Рецензия (на украинском) «Тінь Сонця» витримали трирічне затишшя і нарешті здійняли музичну бурю. «Грім в ковальні Бога» виявився не продовженнями їхнього попереднього питомо ліричного альбому «Танець серця» (2011), а нагадав про витоки одного з найкращих українських фолк-метал гуртів – про другий номінально і перший офіційно виданий реліз, козацький бойовик «Над Диким полем» (2005). Та на відміну від «…Поля», «Грім…» історичними деталями не переобтяжений, бо, за словами лідера «ТС» Сергія Василюка, присвячений національній боротьбі як явищу з єдиним знаменником (якщо додавати від себе – в міру алегоричним). А буря в країні перемішала на альбомі все так, що й не розбереш, де минуле, а де сьогодення.
Войовничістю віє на слухачів з першого ж треку – композиції «Меч Арея» за авторством барда-бандуриста Василя Живосила. І хоч «Гайдамаки» встигли розтиражувати свою версію цього слов’янського маршу раніше, переспів «Тіні Сонця» не звучить вторинно чи третинно – скоріше менш грізно і більш мелодійно, хоча і по-металевому жваво. Наступний – «Сонцечоловік» – стане приємним сюрпризом для шанувальників «кравасісів», адже йдеться в ньому про зневіреного раба-вампіра, що перероджується в патріота. Напевно, це найбільш мажорна пісня на альбомі – не в останню чергу завдяки стрижневій бандурі Івана Лузана та акомпонуючій йому сопілці. У «Народній війні» ми знову зустрінемося з постійним героєм пісень «Тіні…» – Дідом, який уособлює наш невмирущий героїчний дух. Раніше музиканти дбайливими руками онуків витирали з його очей гіркі сльози, підбадьорюючи, що ще, мовляв, «не вмерла…», а нині просять лише одного – благословення на новий бій. І він починається, зіштовхуючи лобами жанри і стилістики: стройова «Коли на серці сумно» відкривається імпресіоністичним спогляданням степу і моря, а закінчується осудливим політроком; «Ніколи не плач» видається зверненням загиблого українського вояка до коханої, об’єднуючи в єдине ціле громадянську та любовну лірику; «Зброї» – так взагалі презентує «Тінь Сонця» у несподіваному і досі не властивому їм репкоровому амплуа.
Аж тут гурт оголошує перемир’я і вмикає нам відсторонені напрацювання, які на війну не візьмеш. «Вітряк» – тужлива байка про суперечку між вітром і млином, якому не судилося піднятися в небо. «Косарі» – натхненна ода простим польовим трудівникам, серед аналогів якої в сучасному українському році я можу назвати хіба пісню «Доярки» гурту «За Край» (звісно, не зважаючи на чисельні і доволі архаїчні переспіви косарських і жниварських пісень). «Дикі гуси» – гість зі згадуваного знакового релізу «ТС» «Над Диким полем», що виростає із варіації на тему «Реве та стогне…». Ну і «Додому» – акустична туга за рідним, яка б не була зайвою і на сольному альбомі Сергія Василюка.
«Грім в ковальні Бога» не лише нагадав нам про наше походження за доброю традицією всієї творчості «Тіні Сонця». У зв’язку із останніми кривавими подіями в Україні він, на жаль чи на щастя, ліг і в сучасний контекст. І хоч звання альбому року давати ще зарано, але те, що «Грім…» вже можна назвати одним із найважливіших релізів 2014-го – факт беззаперечний. І навіть не дивлячись на те, що розповідає лонгплей про речі більш, ніж страшні і похмурі, лунає він чомусь все ще по-«тіньсонцевському» зелено, молодо і вільно. Ніби натякаючи, що скоро весна, і перемога вже близько.
В треклист «Молодого»: Сергій Василюк особисто радить звернути увагу на пісні «Меч Арея», «Сонцечоловік», «Коли на серці сумно» та «Ніколи не плач». Ми ж у знак солідарності з гуртом «Тінь Сонця» та з огляду на особливу мистецьку вартість і актуальність їхнього нового альбому додаємо його до своєї бази повністю.
Пилип Пухарєв, музичний редактор Хвилі української музики «Молоде радіо» |
